Максим Шевченко: за що виступає російський блогер

Максим Шевченко - яскравий політик та блогер з Росії, який вирізняється своєрідністю позицій та світоглядом, який передбачає свободу та право на висловлювання власної думки. Він критикує російську владу, виступає проти капіталізму в усіх його форматах та пропонує відновити дискусію щодо необхідності визначення розвитку суспільства на основах соціальної справедливості та ідеології, яка за суттю близька лівим традиціям. Шевченка виділяє щирість позиції, начитаність, цікавий, нестандартний аналіз історичних подій та реальності. Не з усім можна погодитись, однак, потрібно вчитись цивілізованій дискусії, в тому числі з опонентами, тим більше освіченими та інтелігентними. Максим Шевченко не підтримує дискримінацію будь-якої нації, виступає проти війни в усіх її формах, однак має власний погляд на сутність політики в Росії та світі. 

Багатьом українцям не сподобаються його позиції щодо України, однак, вони заслуговують на розгляд та повагу, враховуючи сміливість та відвертість цього російського політика в умовах жорсткої російської диктатури. На думку Шевченка, СРСР - це був сміливий проект, який міг би розвинутись у щось модерне на кшталт китайського проекту. Економіка ставала би сильнішою, однак, розпад радянської держави унеможливили розвиток кожної окремої нації. Відновились міжнаціональні чвари та конфлікти (наприклад, між Вірменією та Азербайджаном), капіталісти намагаються встановити контроль над ресурсами колишньої наддержави.

Саме в капіталізмі та його ненаситності бачить причини війни в Україні Максим Шевченко. Хоча повністю його позиція не проявлена, він перебуває під тиском обставин посилення диктатури в Росії, не можна виключати що ми не можемо знати справжню оцінку подій внаслідок страху потрапити під роздачу та бути засудженим як Навальний чи інші російські опозиціонери. В нинішніх умовах диктатури грошей та фінансових інтересів олігархів, Шевченко зробив вибір аналогічний позиції одного з його улюблених авторів - Ернста Юнгера - здійснив "відхід у ліс", став осторонь пропагандистів та сучасної де-інтелектуальної реальності в Росії. Звичайно, цей голос з лісу, не подобається як прихильникам новітнього російського шовінізму, так і його противникам, всім хто шукає простих рішень та вірить у чорно-білу реальність.

Навряд чи Максим Шевченко підтримає українську боротьбу за звільнення від окупації, скоріше він виступить за поганий мир, ніж за продовження війни за звільнення. Для нього, російська автократія та західна демократія водночас неприйнятні. В їх основі фінансові інтереси великого капіталу, тому Максим Шевченко обирає долю  розчарованого комуніста, який потерпає від безсилля та відчаю внаслідок втрати СРСР і перетворення країни на національні буржуазні проекти - Росію, Україну тощо. Всі ці проекти є частиною ненависного західного проекту, в ефективність котрого на територіях колишнього СРСР, немає віри, бо кінцева мета політики інтеграції цінностей чужорідного менталітету - це підпорядкування всіх національних інтересів інтересам фінансових груп "цивілізованого світу" - США, Британії та Євросоюзу. Жодна з так званих "третіх країн світу" не може отримати місце в елітному клубі, а громадяни більшості країн прагнуть переїхати в багаті, розвинені країни, де забезпечено найвищі стандарти життя.

Війна Росії проти України - це ганьба для східних слов'ян та вигідна справа для країн Заходу. Цивілізований світ не відправляє своїх громадян гинути у боротьбі ніби-то за демократичні цінності, більше того, відбувається витрата застарілої зброї, заробляються значні кошти на поставках зброї та гуманітарної допомоги, послаблюються вороги та відбудовуються нові схеми світопорядку, в яких Україна навряд чи матиме статус провідної країни.

Гадаю, що після падіння режиму Путіна, Максим Шевченко отримає шанс на політичне майбутнє в лівому спектрі російської політики, його харизма та відданість цінностям рівності, справедливості та пріоритету економічного зростання може мати електоральні перспективи, в той же час, занепад  вольнодумства в Росії може завадити отримати позитивний результат, все ж таки росіяни більш схильні до пошуку жорсткого, але справедливого ціря, який в оточенні поганих бояр є символом сили і потужності держави, яка здатна чинити спротив зовнішнім загрозам, чи реальним, чи уявним, головне зростити образ ворога і перенести на нього всі свої біди та негаразди. Будемо слідкувати за майбутнім Максима Шевченка і сподіватися, що в умовах постпутінізму, його позиція щодо України  буде дружньою та хоч в такий спосіб знизить градус штучно спровокованої ненависті плебсу до України та її громадян.